Московська область, м. Сергієв Посад, Лавра, Академія

Історія академії

Зміст

Історія Московської духовної академії: 1685-1919 рр.
Історія Московської духовної академії: 1943-2014 рр.
Новітня історія академії

I

Історія Московської духовної академії: 1685-1919 рр.

Московська духовна академія — найдавніший вищий навчальний заклад Росії. Вона була заснована в останній чверті XVII ст. 

У 1685 р., за запрошенням Московського Патріарха Іоакима та за рекомендацією Єрусалимського Патріарха Досифея, до Росії прибули грецькі ченці, вчені-богослови — брати Іоанникій і Софроній Ліхуди. У Москві вони стали першими викладачами Академії. Заняття в Академії відкрилися 1 липня 1685 р. Школа перебувала спочатку в Богоявленському, а з 1687 р. - у спеціально побудованому кам'яному будинку в Заіконоспаському монастирі. Школа братів Ліхудів стала основою Слов'яно-греко-латинської академії, згодом перетвореної в Московську духовну академію.

З Академії, поряд з найбільшими ієрархами Церкви, вийшли багато видатних діячів російської культури XVII–XVIII ст.: директор Московської друкарні, російський письменник і перекладач Ф. П. Полікарпов-Орлов; поет, письменник і перекладач, в 1698-1701 рр. — начальник Друкарського двору, чернець Каріон (Істомін); відомий вчений і поет В. К. Тредіаковський; перший російський доктор медицини і філософії П. В. Постніков, російський математик, автор першої в Росії навчальної енциклопедії з математики Л. П. Магницький; поет, перекладач і дипломат князь А. Д. Кантемір; перший російський астроном М. В. Попов; географ, дослідник Камчатки С. П. Крашенінніков; творець російської порцеляни Д. І. Виноградов; перші професори Московського університету: М. М. Поповський[1], А. О. Барсов і С. Г. Забелін; історик і археограф М. М. Бантиш-Каменський; в 1731-1735 рр.. в Академії навчався М. В. Ломоносов.

У 1725 р. була відкрита Петербурзька академія наук, в гімназію та в академічний університет при якій стали регулярно викликатися студенти з Московської академії. У 1755 р. відкрився Московський університет, серед перших професорів і студентів були вихованці Московської академії. Таким чином, Слов'яно-греко-латинська академія стала аlma мater для всієї вищої вітчизняної освіти і виховання багатьох поколінь російських людей в різних школах, академіях, університетах.

У 1742 р. на території Троїце-Сергієвого монастиря (з 1744 р. — Лавра) у будівлі Царських покоїв було відкрито семінарію, яка отримала назву Троїцька, потім Троїцької Лаврської, і яка вже з перших років свого існування була тісно пов'язана зі Слов'яно-греко-латинською академією. В обох навчальних закладах викладали фактично одні і ті ж особи, програма семінарії була складена за зразком академічної, а викладання у семінарії за своїм рівнем майже не поступалося академії. Цим вже було підготовлено ґрунт для майбутнього злиття двох навчальних закладів. 

Московська пожежа 1812 р., що сталася під час окупації військами Наполеона І Москви, власне і стала межею в історії Академії. «Скорботна повість про страждання московського духовенства в 1812 р., — писав на початку ХХ ст. московський протоієрей Олександр Васильович Нікольський, — повинна бути розпочата із Заіконоспаського монастиря, куди вороги увірвалися слідом за вступом до Москви»[5]. Монастир було зруйновано і пограбовано, ченці, що залишились там, піддавалися побиттю, катуванням, вбивствам. Навчання після зруйнування тривало там, але не довго.

У 1814 р. відбувся переїзд Академії з Москви до Троїце-Сергієвої Лаври. Ще в «Духовному регламенті», складеному архієпископом Феофаном (Прокоповичем) і затвердженим імператором Петром I, у 1721 р.[2], йшлося про те, що «место академии не в городе, но в стороне на веселом месте[3]угодное, где несть народного шума, ниже частые окказии, которые обычно мешают учения, и находит на очи, что похищает мысли молодых человек и прилежать учением не попускает»[4].

Урочисте відкриття Академії у Лаврі відбулося 1 жовтня 1814 р. — в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. Віднині вона стала іменуватися Московською духовною академією. Близько третини складу першого курсу нової школи були вихованці старої Академії та Троїцької семінарії. На посаді ректора перетвореної школи було затверджено архімандрита Симеона (Крилова-Платонова), що був з 1810 р. ректором Слов'яно-греко-латинської академії.

Важливо підкреслити, що мова йде не про створення нового навчального закладу, а про реорганізацію Академії з метою поліпшення і розширення духовної освіти. Говорячи про 50-річний ювілей переміщення академії в Лавру, відомий поет і драматург ХІХ ст. М. В. Сушков дуже правильно зазначив: «День 1 жовтня, в суті, можна назвати святом оновлення, так як Московська слов'яно-греко-латинська академія, яка прожила 130 років до свого переведення в Лавру, в ній перетворена і оновлена... Таким чином, їй не 50, а 180 років»[6]. Найбільший російський церковний історик, академік Санкт-Петербурзької Імператорської Академії наук, професор Московської духовної академії Є. Є. Голубинський вказував, що «Московська духовна академія є колишня Московська Слов'яно-греко-латинська академія»[7]. По суті, інакше бути і не могло. Адже Академія зразка другої половини XVIII ст. була творінням виключно митрополита Платона. Біля витоків лаврської Академії стояли також найближчі учні і сподвижники прославленого московського святителя — митрополит Євгеній (Болховитінов), а також архієпископ Августин (Виноградський), своє обличчя і основний напрямок Академія отримала при Троїці завдяки учневі митрополита Платона — митрополиту Філарету (Дроздову).

Відповідно до нового академічного статуту 1814 р. в редакції, поданій архімандритом Філаретом (Дроздовим) (затверджений 30 серпня 1814 р. імператором Олександром I), кожна з чотирьох Духовних академій повинна була стати освітнім і науковим центром для кількох єпархій (округів). Основна мета діяльності Академії – боронити благочестя і розвиток духовної освіти. Всього передбачалося створити чотири округи: Санкт-Петербурзький, Московський, Київський і Казанський. 

Перші п'ять років свого існування на новому місці Академія жила під заступництвом архієпископа Московського і Коломенського Августина (Виноградського), вихованець старої Слов'яно-греко-латинської академії, який в свій час був ректором Троїцької семінарії, а потім і закінченою ним Московської академії, — найближчого учня, друга і помічника митрополита Платона. У 1821 р. архієпископом Московським став Філарет (Дроздов). Таким чином, Академія з рук митрополита Платона перейшла до рук архієпископа Філарета. У цій послідовній зміні двох великих ієрархів Руської Церкви не можна було не побачити особливого Промислу Божого. Перебування кожного з них на Московській кафедрі становить цілу епоху: митрополит Платон перебував у священному сані 37 років — з 1775 по 1812 р., а митрополит Філарет — 46 років, з 1821 по 1867 р.

«В історії Руської Церкви нового часу, - писав на початку ХХ ст. професор Московської духовної академії протоієрей В. П. Виноградов, — протягом двох століть серед її діячів є тільки два імені, з якими не може рівнятися по історичному значенню жодне інше: це Платон і Філарет, митрополити Московські. Платон і Філарет — вчитель і учень, це як би два великих сонця, перед якими всі інші діячі руської церковної історії нового часу лише зірки... це дві епохи, які послідовно змінюються в історії Руської Церкви — в історії руської церковної думки і життя»[8].

За одностайною думкою істориків і дослідників, найвидатнішою особистістю більш ніж трьохсотрічної історії Академії є, безумовно, митрополит Московський Філарет (Дроздов; 1782-1867). Він був одним з тих людей, які створені для особливої місії вищого духовного керівництва. Митрополит Філарет, як ніхто інший, поєднував у собі якості церковного керівника і богослова, державного діяча і аскета, систематика і поета, вченого і старця. Митрополит Філарет володів дивовижним даром ясно бачити сутність будь-якої події або факту, з яким він стикався, і не існує жодного боку духовного та церковно-суспільного життя, в якому він не залишив би яскравого творчого сліду. Не можна не побачити особливого Промислу Божого в тому, що новий етап життя Академії біля святих мощей одного з найбільших руських подвижників — преподобного Сергія Радонезького — протягом цілого ряду десятиліть проходив під безпосереднім керівництвом такої великої постаті, як митрополит Філарет.

Митрополит Філарет помер у 1867 р., відслуживши в день своєї смерті останню літургію. Єдність духу в союзі світу[9]— ось ідеал, до якого в чималому ступені наблизилася Академія при митрополиті Філаретові. Філаретівська академія — духовно-вчене братство, в якому суть православної любомудрості розумілася як єдність благочестя і науки.

Нова навчальна програма, згідно зі статутом 1814 р., вводилася поступово. Навчання в Академії складалося з двох дворічних курсів. При відкритті занять у 1814 р. викладалися такі предмети: тлумачення Святого Письма, філософія, загальна словесність, загальна громадянська історія, математика, мови — єврейська, грецька, німецька, французька та англійська.

У 1816 р. почалося читання догматичного богослов'я, з 1817 р. - морального богослов'я, викладалося також порівняльне богослов'я. До програми входили також і інші дисципліни: пастирське богослов'я, церковне красномовство, церковна історія, канонічне (церковне) право (з 1840 р.), патристика (з 1841 р.), метафізика (з 1842), історія філософії (з 1843 р.), біблійна історія, руська громадянська історія, церковна археологія (з 1844 р.)[10]. У такому вигляді програма проіснувала до 1869 р.

Особливе значення надавалося вивченню стародавніх мов: грецької та латинської, у вивченні яких студенти досягали чималих успіхів. За свідченням історика Московської академії протоієрея Сергія Костянтиновича Смірнова, «студентам доручали переклади цілих книг з творінь св. отців»[11].

Велике значення у справі духовного виховання студентів митрополит Філарет надавав богослужінню. Зокрема, про церковний спів він відгукувався наступним чином: «як би хто не думав, для мене спів студентів в церкві був важливою частиною їх випробування, в якому через настрій звуків відчувався настрій духу і розчуленням дорікалося схвалення почуття, не менш істотне, як і схвалення думки»[12].

З 1835 р. до 1841 р. посаду ректора обіймав видатний вчений і церковний діяч, архімандрит Філарет (Гумілевський; 1805-1866), згодом архієпископ Чернігівський, у 2009 р. зарахований Українською Православною Церквою Московського Патріархату до лику святих. Саме архієпископ Філарет виступив ініціатором видання при Московській духовній академії творінь святих отців. 

Однак, результати перекладацьких зусиль припали на час наступного ректора. У січні 1842 р. митрополиту Філарету (Дроздову) були представлені перші переклади творінь святителя Григорія Богослова, виконані під редакцією відомого працівника науки протоієрея Петра Деліцина. Одночасно було створено і друкарський орган Академії - «Додатки до творінь святих отців». Це починання було надзвичайно важливим. Безперервний зв'язок зі святоотецькою традицією є неодмінною умовою розвитку православного богослов'я і духовного життя. Почавши систематичну видавничу діяльність з серії святоотецьких творінь, Академія стала на шлях відродження православного богослов'я. У «Додатках» публікувалися статті церковно-історичного та богословського змісту. Це перший науковий журнал Академії, по суті «Богословський вісник» на початковому етапі свого буття.

Московська духовна академія брала участь і в перекладі на російську мову Біблії, але тут її роль не можна назвати першочерговою. Основна робота відбувалася у Санкт-Петербурзі. У Московській академії перекладали з єврейської «Исход» і «Второзаконие». З книг Нового Завіту в Академії було перекладено Євангеліє від Марка і Послання святого апостола Павла до Римлян і Галатів, а також переглянуто і перевірено все Тетраєвангеліє і Діяння апостолів, переклад яких здійснявся іншими академіями.

При наступному ректора - архімандрит Євсевій (Орлинськом), який очолював Академію з 1841 р. по 1847 р. зберігалася висока духовно-наукова атмосфера. У 1842 р. митрополит Філарет писав в Синод: «Головний предмет академічного навчання, богослов'я догматичне, яке викладалося та сприймалося в дусі Православ'я, з великою ґрунтовністю і силою»[13].

З наступних глав Академії слід згадати архімандрита Сергія (Ляпідевського; 1820-1898), майбутнього митрополита Московського, який також був її вихованцем і керував нею на посаді ректора з 1857 р. по 1861 р. Архімандрит Сергій користувався підтримкою і повагою митрополита Філарета. За час його керівництва у 1857 р. Академію відвідав видатний духовний письменник XIX ст. святитель Ігнатій (Брянчанінов)[14].

У 1861-1862 рр. ректором був архімандрит Сава (Тихомиров; 1819-1896), згодом архієпископ Тверський і Кашинський. Він відомий своїми церковно-археологічними і палеографічними дослідженнями, а також багатотомною автобіографією «Хроніка мого життя» — цінним джерелом для історії руського церковного життя і, зокрема, Московської духовної академії у другій половині XIX ст. Його унікальна бібліотека поповнила бібліотеку Московської духовної академії наприкінці ХІХ ст.

Найбільш видатним ректором академії другої половини ХІХ ст. був чудовий церковний історик і богослов, професор протоієрей Олександр Васильович Горський (1812-1875). Він був вихований Академією і надалі присвятив їй всі свої сили і дарування. Роки його ректорства, 1862-1875 рр., стали одним з найяскравіших, в науковому відношенні, періодів історії Московської духовної академії.

Виключно цінною пам'яткою духовного життя отця Олександра Горського є щоденник, який він вів з юних років і який свідчить про поступове зростання православної душі. Його юнацькі записи вражають глибиною і височиною думки – це справжній богословський щоденник. Центром його духовного життя було таїнство Святої Євхаристії. «Блаженні хвилини Святого вечорання - о, якби ви були століттями, вічністю душі моїй! Для вас можна залишити, забути все. Я над собою помічаю, і помічаю дуже виразно, що мить прийняття Святих Дарів всередину себе має велику силу над душею. Як-то все стає мирним, теплим, м'якшим! Душа — велелюбною і радісною! Страх і почуття негідності перед Богом, перш володіли нею, зливаються в одні подяки і хваління. О, Господи! Продовживши в серці моєм Ці святі відчуття…»[15]— так писав юнак, якому було 22 роки. 

В юності Олександр Горський хотів стати ченцем, але так цього і не сталося. Професор Академії прийняв священний сан вже у досить зрілому віці, коли йому виповнилося 48 років. Позиціонуючи себе беззавітно відданим академічній науці він став целібатним священиком, що в той час було винятком.

Для отця Олександра Горського кожен студент був, насамперед, майбутнім служителем Церкви Христової. Його відрізняло рівне та поважне ставлення до всіх учнів. Головним виховним засобом для нього був духовно-моральний вплив[16]. Очевидною була велика взаємна любов академічного студентства і ректора. При Горському в Академії панував «благодійний дух сімейної людяності... представників вищої істинно християнської вченості»[17]. Академія була «сферою діяльно-християнської сім'ї»[18]

Рука об руку з духовним керівництвом йшло наукове керівництво. Протягом багатьох років отець Олександр Горський був беззмінним бібліотекарем Академії. Володіючи енциклопедичними знаннями, він рекомендував студентам книги, які виявлялися їм найбільш необхідними.

Величезна заслуга отця Олександра Горського полягає в тому, що він став, по суті, творцем нової руської церковної історії як науки. Він не був сухим систематизатором. У нього була своя богословська концепція історії, в якій він бачив прояв дій Пресвятої Трійці. Головне в історії для Горського — відносини Бога і людини, а завдання історика — побачити духовний сенс кожної події. 

Член ряду вчених товариств, протоієрей О. В. Горський листувався і співпрацював з багатьма видатними вченими свого часу: істориком, археографом і славістом Й. М. Бодянським, філологом-славістом О. Х. Востоковим та іншими. Видатне наукове значення має складений ним разом з відомим археографом і археологом, колишнім випускником Академії К. І. Невоструєвим «Опис рукописів Московської синодальної бібліотеки»[19], що понині зберігає фундаментальне значення для науки. 

У період ректорства протоієрея Олександра Горського увійшов в дію Статут 1869 р., який було засновано вищим органом Ради Академії на чолі з ректором. Згідно з новим статутом, найважливіші справи Академія повинна була вирішувати на загальних зборах, нового викладача обирала вся корпорація. Статутом були розширені можливості вступу до Академії, тепер повинні були прийматися не тільки семінаристи, але й гімназисти, також було дозволено допускати вільних слухачів. Дозволено публікувати лекції, засновувати вчені товариства. Академія набула право власної цензури. Велике значення мало введення обов'язкового докторського ступеня для ректора і для професорів. Це сприяло пожвавленню наукової діяльності.

Статут 1869 р. в цілому відповідав вимогам свого часу і допоміг протоієрею О. В. Горському доцільно направити життя Академії. У пізніших спогадах читаємо: «В цьому-то і виразилося мистецтво генія творців академічного побуту в його подробицях: гармонійне поєднання форми та ідеї, плоті і духу; закону і благодатної любові»[20].

При Горському, за гарячої підтримки митрополита Московського Інокентія (Веніамінова), в академічному актовому залі в будівлі Царських покоїв було влаштовано храм, освячений 12 лютого 1870 на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Слідом за храмом протоієрей О. В. Горський домігся створення академічного кладовища на території саду Академії. Відтепер наставники, що відходили в інший світ, не розлучалися з рідною Академією і після смерті[21]. В даний час академічне кладовище відновлено в результаті кропітких зусиль археологів під егідою Міністерства культури.

Незабаром, після введення статуту, в грудні 1871 р., в Академії відбувся перший докторський диспут. Стосовно інших академій він був четвертим. Першим здобувачем докторського ступеня в Академії став архімандрит Михайло (Лузін), згодом наступник отця Олександра Горського з ректорства, який захистив дисертацію на тему «Про Євангелії та євангельську історію з приводу книги «Життя Ісуса» Е. Ренана». Успішний захист першого доктора академії був урочистим, в присутності митрополита святителя Московського Інокентія (Веніамінова) та інших ієрархів.

Серед наступників протоієрея О. В. Горського з ректорства особливо виділяється професор протоієрей Сергій Костянтинович Смірнов (1818-1889), відомий еллініст і історик Академії. Прослуживши у званні професора 35 років, С. К. Смірнов в 1878 р. був призначений Наказом Святішого Синоду на посаду ректора Академії і внаслідок цього призначення взяв, вже в похилому віці, ієрейський сан. Складені ним «Історія Московської Слов'яно-греко-латинської академії» (М., 1855), «Історія Троїцької Лаврської семінарії» (М., 1867) і «Історія Московської духовної академії до її реорганізації (1814-1870)» (М., 1879) надзвичайно багаті використаними у них матеріалами, всебічно висвітлюють життя Академії і семінарії. Вони ґрунтуються на багатому академічному архіві, який в той час знаходився власне в Академії.

У 1880 р. при Академії було створено «Братство преподобного Сергія для допомоги нужденним студентам і вихованцям Московської духовної академії»[22], яке стало лептою Академії в загальній братській справі Росії. За 50 років, до 1914 р. у Росії було створено понад 700 братств. Створення братств було викликано прагненням віруючих до зміцнення Православної Церкви. «Братство преподобного Сергія» було, в першу чергу, благодійною установою. Пізніше при Академії виникла низка інших освітніх і благодійних організацій[23].

У 1884 р. був введений новий статут духовних академій, який став відрізнятися «багатопредметністю, яка, однак, не робила студентів більш освіченими...»[24]. Зміна академічного статуту всього через п'ятнадцять років після введення попереднього статуту говорить про те, що в ту епоху йшли активні пошуки форми і обсягу викладання, найбільш відповідних змінюваним вимогам часу.

Нові віяння в життя Академії вніс ректор архімандрит Антоній (Храповицький; 1890-1895), колишній ректор Санкт-Петербурзької духовної семінарії[25]. Новий ректор був трохи старший за своїх учнів - йому не було й тридцяти років. Архімандрит Антоній був яскравим представником вченого чернецтва. У нього був критичний і живий склад розуму. Видатний проповідник і пасторолог, він прагнув згуртувати Академію в єдину братню сім'ю. У першому своєму слові, виголошеному в Академії, він накреслив шлях Церкви, в тому числі і академічний, який дозволить «вносити всюди ту духовну радість, духовне пожвавлення, якого марно домагається світ і про який нині з такою впевненістю мовить Церква»[26].

При архімандриті Антонії в 1892 р. продовжилося видання «Додатків до творінь святих отців» під новою назвою «Богословський вісник», який незабаром перетворився в один з кращих богословських журналів. Професор Академії по кафедрі Єврейської мови та археології, російський гебраїст і біблеїст П. І. Горський-Платонов став першим редактором журналу[27]. Святоотецькі творіння відтепер стали видаватися в якості додатків до нового журналу. 

Кінець XIX ст. в історії духовної освіти характеризується значним зменшенням кількості учнів в духовних академіях, в тому числі і в Московській. «До 1888 р. кількість студентів Московської духовної академії швидко зростало і дійшло до 300 осіб. Потім стало спадати через обмежувальні заходи; у 1899 р. їх було тільки 191 росіянин і 24 іноземця. У всіх чотирьох академіях станом на 1898 рік навчалися 900 осіб на всю Росію»[28]. З такою кількістю молодих вчених Церква готувалася зустріти наступ XX століття.

13 березня 1898 р. на посаду ректора було призначено архімандрита Арсенія (Стадницький), який був з 1897 р. інспектором в Академії і обіймав посаду ординарного професора по кафедрі Біблійної історії. 28 лютого 1899 р. він був висвячений в Московському кафедральному соборі Христа Спасителя в єпископа Волоколамського, вікарія Московської митрополії, із залишенням на посаді ректора Академії. З цього часу Академію регулярно очолювали ректора в архієрейському сані, що значно підняло її авторитет[29]. Академія влаштувала ректорові-єпископу урочисту зустріч[30].

Початок XX ст. вніс багато нового в життя Академії. Студенти і професори відгукувалися на події, які відбувалися в Росії.

З 1909 р. Академією керував Феодор (Поздеєвський), єпископ Волоколамський, вікарій Московської єпархії.

За спогадами С. Н. Постнікова, «високий, худий, в окулярах в чорній роговій оправі, з чорними, як смола, волоссям і гострим поглядом, Феодор був нам суворим ченцем, з сильною волею і невблаганним до слабкостей мирської юнацької суєти...»[31]. Магістерську дисертацію єпископ Феодор присвятив аскетичним творінням преподобного Іоанна Касіяна Римлянина і викладав у Московській академії пастирське богослов'я. Характерною для особистості єпископа Феодора є його власна думка, висловлена в слові перед початком занять у вересні 1915 р., про те, що «в галузі церковного життя може бути і повинна бути одна головна реформа: покаяння і молитва, а все інше, теж, звичайно, корисне, піде з цієї благодатної реформи духу»[32].

Наприкінці XIX - початку ХХ ст. у церковних колах обговорювалося питання про нову реформу духовних шкіл. Ще в 1897 р. екстраординарний професор Санкт-Петербурзької духовної академії М. Н. Глубоковський відзначав «ослаблення богословсько-наукової діяльності академічних вихованців»[33]. Реформа церковної освіти обговорювалася і в 1906 р. на Предсоборній присутності. Після діяльного обговорення Святіший Синод виробив новий статут, прийнятий в 1910 р. і доповнений в 1912 р.[33]. Реформа церковної освіти обговорювалася і в 1906 р. на Предсоборній присутності. Після діяльного обговорення Святіший Синод виробив новий статут, прийнятий в 1910 р. і доповнений в 1912 р.[34]

У 1914 р. Академія готувалася до святкування 100-річного перебування в Троїце-Сергієвій лаврі. Але почалася Перша світова війна, і урочистості були відкладені до більш сприятливого часу. Академія змушена була обмежитися виданням мемуарної збірки «При Троїці в Академії»[35], а також двотомника наукових праць професорів Академії[36]. Ці видання стали серйозним внеском як в історію Академії, так і в її наукову діяльність. У науковому ювілейному збірнику були опубліковані статті найвидатніших вчених Академії, що не втратили наукового значення і донині.

Кругообіг революційних подій 1917 р. захопив і Академію. Вже 13 березня, тобто через 10 днів після Лютневої революції, новий обер-прокурор Святішого Синоду В. М. Львов направив до Академії з метою її ревізії професора Петербурзької духовної академії Б. В. Тітлинова, внаслідок чого єпископа Феодора, Указом Святішого Синоду від 1 травня 1917 р., було звільнено з обійманої посади ректора Академії та призначено керуючим на правах настоятеля Московського Данилового монастиря, тимчасове виконання обов'язків ректора було доручено архімандритові Іларіону (Троїцькому)[37]. Одночасно постановою Ради Академії було звільнено, згідно з поданим проханням, редактора «Богословського вісника», екстраординарного професора кафедри Історії філософії, священика Павла Флоренського, на його місце 4 травня 1917 р. було призначено професора кафедри Морального богослов'я М. М. Тареєва[38].

Події, що швидко змінюються, надихнули значну частину професури вимагати розробки і введення нового академічного статуту, відповідного демократичним реформам часу. Святіший Синод, Указом від 8 травня 1917 р., постановив тимчасові правила для духовних академій, згідно з якими посада ректора стала виборною.

21 червня таємним голосуванням кліру і мирян Московської єпархії відбулися вибори нового архієрея на Московську кафедру, а саме було обрано архієпископа Тихона (Бєллавіна), який керував перед цим Литовською єпархією. 

З 7 по 14 липня 1917 р. в Академії, з благословення Святішого Синоду, під керівництвом архієпископа Московського і Коломенського Тихона (Бєллавіна) зібрався Всеросійський з'їзд вченого чернецтва, який рішуче висловився проти реформування академій на засадах автономності.

У вересні 1917 р. вперше в історії Академії відбулися вибори ректора. Ним став Анатолій Петрович Орлов, професор кафедри Історії та викриття західних сповідань. Через місяць новообраний ректор був висвячений в сан ієрея, а потім в сан протоієрея.

1 жовтня в Академії, як завжди, проходив річний акт, на якому було продемонстровано доповідь професора М. М. Богословського «Реформа вищої духовної школи при Олександрі I і основа Московської духовної академії»[39]. Являючи собою історичне дослідження, робота М. М. Богословського була відгуком на тогочасні події. На акті, за традицією, був присутній московський митрополит Тихон (Бєллавін).

Останньою чудовою подією академічного життя було відзначення 50-річчя з дня смерті митрополита Філарета (Дроздова), що здійснювалося 18 і 19 листопада 1917 р. В ці дні в Академії був присутній митрополит Московський Тихон, 5 листопада наречений Патріархом, а також члени Всеросійського Помісного Собору. 

Зі встановленням радянської влади змінилися умови діяльності Академії. Декрет від 23 січня 1918 року «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» заборонив «викладання релігійних віровчень у всіх державних і громадських, а також приватних навчальних закладах», але у постанові Народного комісаріату юстиції від 24 серпня того ж року дозволялося викладання релігійних віровчень в «богословських» установах. У 1918 р. у Московській духовній академії пройшов останній набір абітурієнтів. 22 серпня почалося читання лекцій. 1 жовтня відбувся річний акт, на якому був присутній Святіший Патріарх Тихон, який здійснив цього ж дня літургію в Покровському академічному храмі. Навчальний рік проходив важко, в розпорядженні Академії залишалося лише чотири аудиторії, кількість студентів значно скоротилося. Почалися серйозні проблеми з фінансуванням Академії. 2 березня 1919 правління Академії прийняло постанову про припинення «Богословського вісника» у зв'язку з неможливістю продовжувати його видання. Навесні 1919 року, після п'ятого тижня Великого посту, навчальний рік був достроково завершений. Причиною цього стала відсутність фінансування та вилучення державою академічних будівель.

У 1919 р. Академія вимушено покинула Сергієв Посад і продовжила своє існування в Москві. На початку 1919/1920 навчального року заняття проходили в приміщенні Усачівської біржової артілі на вулиці М'ясницькій. 1 жовтня 1919 року там пройшов річний акт, який вшанували своєю присутністю Патріарх Тихон, члени Священного Синоду та Вищої Церковної Ради. З листопада 1919 заняття проходили в новому приміщенні Усачевської біржової артілі на Спасо-Глинищевському провулку, а навесні - в Московському єпархіальному будинку. Надалі заняття проходили в храмі Іоанна Воїна на Божедомці, в церкві Грузинської ікони Божої Матері (Троїці в Микитниках), в храмі Святої Троїці на Листах, в Високопетровському монастирі, на квартирі професора І. В. Попова на Грошовому провулку[40]

Після переміщення Академії до Москви нею продовжував керувати протоієрей Анатолій Петрович Орлов, який поєднував ректорство з приходським служінням. Він також брав участь у релігійних диспутах у фабрично-робочих клубах Москви, проводив у московських храмах бесіди на релігійно-суспільні теми. 8 квітня 1922 р. він був заарештований у зв'язку з кампанією вилучення церковних цінностей. На судовому процесі над представниками московського духовенства і мирян, що проходив у квітні–травні 1922 р., протоієрей Анатолій Орлов був засуджений до смертної кари, заміненої п'ятьма роками позбавлення волі. Потім був звільнений за амністією, але вже 8 березня 1924 знову заарештований і засуджений до трьох років заслання в Наримський край. У квітні 1931 р. в черговий раз був заарештований, звинувачений в антирадянській пропаганді і висланий на три роки в Північний край. Потім служив священиком у селі Кузьмищево під Тарусою. 21 грудня 1937 за рішенням Трійки УНКВС по Тульській області отець Анатолій був розстріляний. 

У 1922 році після арешту протоієрея Анатолія Орлова обов'язки ректора Академії став виконувати протоієрей Володимир Страхов. Випускник Академії 1907 року, він через два роки прийняв священний сан. З 1911 року о. Володимир викладав в Академії, в 1912 році став екстраординарним професором, з 1920 року був проректором Академії. З 1917 року о. Володимир був священиком московської церкви Троїці на Листах, незабаром став її настоятелем. Протоієрей Володимир Страхів брав участь у релігійних диспутах на фабриках і в робочих клубах Москви, прочитав ряд публічних лекцій на загальну тему «Релігія і комунізм», провів ряд бесід на інші релігійно-суспільні теми: «Наука і знання», «Православне вчення про спасіння», «Чи є Бог», «Походження релігії», «Про мощі», «Воскресіння Христа». У 1930 році протоієрей Володимир Страхов був відправлений на заслання в Архангельськ, 17 лютого 1938 розстріляний в Ульяновську.

Таким чином, два останні ректора Московської духовної академії удостоїлися, по суті, мученицької смерті.

Останній документ, що свідчить про діяльність Академії в 20-і роки, датується 5/18 жовтням. Це диплом про закінчення Академії Василем Федоровичем Надєждіним, ступінь кандидата богослов'я якому була присуджена ще в 1926 році. Диплом підписали: виконуючий посаду ректора проректор протоієрей Володимир Страхов, ординарний професор С. С. Глаголєв і С. І. Соболевський, екстраординарні професори єпископ Варфоломій (Ремів) і священик Павел Флоренський[41]. Підписав Сергій Іванович Соболевський – той, хто дожив до відродження Академії в кінці 1940-х років і взяв активну участь у відродженні традицій класичної філології в Росії.

Багато представників адміністрації і професорсько-викладацької корпорації зараховані до лику святих як священномученики і сповідники. Це Місцеблюститель Патріаршого Престолу священномученик митрополит Петро (Полянський)[42], святитель митрополит Алма-Атинський Миколай (Могилевський)[43], архієпископ Смоленський Серафим (Остроумов)[44], єпископ Скопинський Ігнатій (Садковський)[45], єпископ Орєхово-Зуєвський Микита (Делекторський)[46], протоієреї Олександр Туберовський[47], Димитрій Лебедєв[48], Ілля Громогласов[49], Іоанн Артоболевський[50], Іоанн Смірнов[51], Сергій Голощапов[52], мученик Іоанн Попов[53].

Одним з найбільш шанованих святих в Московській духовній академії є священномученик Іларіон, архієпископ Верейський (в миру Володимир Олексійович Троїцький). Випускник Академії 1910 р., він був залишений при ній професорським стипендіатом. З 1911 р. - обіймає посаду доцента, з 1913 р. - магістр богослов'я і доцент Академії. У 1913 р. Володимир Троїцький прийняв чернецтво і священний сан, був призначений інспектором Академії і возведений у сан архімандрита. У тому ж році архімандрит Іларіон став екстраординарним професором Академії. З 1917 р., у зв'язку з перетворенням інспекторської посади, став іменуватися проректором. У травні-вересні 1917 р. виконував обов'язки ректора Академії. Проявив себе як діяльний прихильник ідеї відновлення Патріаршества в Руській Православній Церкві, як один з чинних учасників Помісного Собору 1917-1918 рр. В 1919 р. три місяці провів в ув'язненні. 20 травня 1920 висвячений в єпископа Верейського. Був настоятелем Стрітенського монастиря в Москві і одним з найближчих помічників святого Патріарха Тихона. У 1922 р. заарештований і засланий на рік до Архангельська. У 1923 р. повернувся в Москву. 6 липня 1923 удостоєний Патріархом Тихоном сану архієпископа. 22 листопада 1923 архієпископ Іларіон був заарештований останній раз. Його заслали на Соловки. 28 грудня 1927 владика Іларіон помер від тифу в тюремній лікарні у Ленінграді. Архієпископ Іларіон проявив себе як неабиякий богослов, стійкий борець проти обновленства та інших розколів. 10 травня 1999 його прославлено в московському Стрітенському монастирі в лику місцевошанованих святих, там же поміщені мощі священномученика. Ювілейний Помісний Собор 2000 р. прославив священномученика Іларіона Верейського в лику загальноцерковних святих.

У Соборі новомучеників і сповідників землі руської багато випускників Московської духовної академії. У їх числі: митрополити Ярославський Агафангел (Преображенський) та Нижегородський Євгеній (Зернов), архієпископи: Тверський Фадей (Успенський), Пермський Андронік (Нікольський), Єлецький Сергій (Звєрєв), Семипалатинський Олександр (Щукін), Могильовський Павич (Крошечкина), єпископи: Прилуцький Василій (Зеленцов), Романовський Веніамін (Воскресенський), Дмитровський Серафим (Звездинський), Ковровський Афанасій (Сахаров). Руською Православною Церквою вшановується також прославлений Сербською Православною Церквою випускник Московської духовної академії єпископ Банялукський Платон (Соколович) († 1941).  

Про владику Пермського Андроніка потрібно сказати особливо. Він, одним з перших серед усіх академічних святих, мужньо прийняв мученицьку смерть від представників безбожної влади.

У роки політичних репресій і гонінь на Церкву загинули також: колишній ректор архієпископ Волоколамський Феодор (Поздеєвський), колишній інспектор і професор митрополит Іосиф (Петрових), колишній помічник інспектора митрополит Ташкентський Борис (Шипулін), професор архієпископ Сергієвський Варфоломій (Ремов), заслужений ординарний професор Сергій Сергійович Глаголєв, професор священик Павел Флоренський, професор священик Іван Смірнов, професор Миколай Ілліч Серебрянський, доцент Миколай Дмитрович Кузнєцов, доцент Олександр Костянтинович Мішин, економ Академії священик Костянтин Любомудров. У 1936 р. в сані митрополита Ташкентського (але фактично в засланні) помер колишній ректор Арсеній (Стадницький). Незабаром після звільнення з ув'язнення померли доцент священик Феодор Андрєєв і професор Миколай Леонідович Туницький.

II

Історія Московської духовної академії: 1943-2014 рр.


Після остаточного закриття Академії, яка продовжувала свою життєдіяльність при храмах Москви до кінця 1920-х рр., настав особливо драматичний період, кульмінацією якого стало вилучення всіх книг, архіву і рукописів з книгосховищ закладу в запасники або фонди бібліотеки імені В. Леніна в 1930-х рр. Розстріл професора патрології св. мч. Івана Васильовича Попова 8 лютого 1938 року — характерна подія тієї епохи. Однак ані сталінські гоніння 1930-х років, ані Друга світова війна не змогли повністю зупинити історію Академії.

4 вересня 1943 р. у Кремлі відбулася історична зустріч Голови Уряду СРСР Й. В. Сталіна з ієрархами Руської Православної Церкви: Патріаршим Місцеблюстителем митрополитом Сергієм (Страгородським), Ленінградським митрополитом Алексієм (Сіманським) та екзархом України Київським і Галицьким митрополитом Миколою (Ярушевичем). Одним з найважливіших результатів цієї зустрічі стала домовленість про відродження духовної освіти для підготовки кадрів священнослужителів. 

Незабаром був заснований Навчальний комітет, головою якого був призначений архієпископ Саратовський Григорій (Чуков)[1], а членами — протопресвітер Миколай Федорович Колчицький та С. В. Савінський. Розроблений Навчальним комітетом проект організації духовних навчальних закладів середньої та вищої освіти (курси та інститут) був схвалений Священним Синодом у другій половині жовтня 1943, а 28 листопада 1943 р. Раднарком прийняв постанову № 1324 про зазначені заклади в Москві. Передбачалося, що в інституті навчальна програма буде трирічною, а на курсах дворічної.

Проректором Інституту та Курсів з 1 грудня 1943 р. був призначений магістр богослов'я Сергій Васильович Савінський (1877-1954), випускник Київської духовної академії, який після революції працював у радянських установах і деякий час перебував у обновленському розколі. Така біографія була досить характерна і для деяких інших ректорів або викладачів нововідкритих духовних шкіл: вища богословська або світська освіта, а потім, як правило, робота не за фахом — в поєднанні з щирим або вимушеним прийняттям обновленства. 

С. В. Савінський відразу ж зайнявся підготовкою виділених для навчання та проживання студентів приміщень у Новодівочому монастирі - так званого «Лопухинського корпусу» з надбрамним храмом Преображення Господнього[2].

14 червня 1944 відбулося урочисте відкриття Православного богословського інституту і Богословсько-пастирських курсів. Митрополит Ленінградський Алексій (Сіманський), на посаді Патріаршого Місцеблюстителя очолив Руську Церкву після смерті Патріарха Сергія, вимовив в цей день слово, в якому зазначив: «ті, хто вступають в наші духовно-навчальні школи, вступають в них не підневільно, а слідуючи потягу своєму послужити Святій Церкві в священному сані. Весь лад цих шкіл повинен бути строго церковним, без всякого ухилення в бік мирського, світського укладу»[3].

А відразу наступного дня після урочистого відкриття, 15 червня 1944 р., — в умовах воєнного часу — почався найдовший в історії Академії навчальний рік, який тривав більше астрономічного року і завершився тільки 1 липня 1945 р.

28 серпня 1944 р. Священний Синод призначив ректором протоієрея Тихона Дмитровича Попова, випускника Київської духовної академії (1896-1900). О. Тихон керував ходом ремонтно-відновлювальних робіт в Лопухинскому корпусі і в Преображенськії церкві Новодівочого монастиря, а також цікавився будь-якими деталями навчального процесу. При першому наборі в Інститут і на Курси було зараховано 17 і 19 осіб відповідно, включаючи К. В. Нечаєва, майбутнього митрополита Питирима.

29 грудня 1945 р. після інтенсивних реставраційних робіт був урочисто освячений Успенський храм, в коморах якого розташувалося і студентський гуртожиток. Харчування викладачів і студентів здійснювалося в Трапезній палаті. Митрополит Питирим у своїх спогадах описав цікаву рису з побуту тодішніх студентів: «Снідали і обідали за тими ж столами, за якими проходили уроки — це зобов'язувало бути акуратними щодо свого «робочого місця»»[4].

О. Тихон, силами викладачів з особливою участю А. В. Георгієвського, можливо, в ролі упорядника збірника і редактора, був підготовлений номер «Богословського вісника», який так і залишився під спудом і тільки нещодавно був виданий сучасною редакцією журналу[5]. 1944-1946 рр. найбільш цікаві з точки зору історії початкових кроків відродження духовної освіти. На хвилі народного ентузіазму, пов'язаного з переможним закінченням Другої світової війни, здавалося, що перед нововідкритими духовними школами відкриваються величезні перспективи в сфері відродження духовної освіти. Викладачі щиро сподівалися, що держава не перешкоджатиме виданню науково-богословської періодики та монографій. У той час викладацький колектив Інституту та Курсів, маленький, але згуртований, намагався оперативно вирішувати будь-які освітні, адміністративні та господарські завдання.

У жовтні 1946 р. ректором Академії і Семінарії був призначений протоієрей Миколай Чепурин, в минулому випускник Харківської семінарії та юридичного факультету Київського університету, з досвідом навчання в Оксфорді. В епоху гонінь він вибрав більш безкомпромісний шлях: у 1930 р. він був заарештований і період до свого призначення в Академію провів у таборах і засланнях. Недарма за спогадами митрополита Питирима, отець ректор під час першого виступу перед учнями виголосив свої повні глибокого змісту слова про те, що «багато богословських предметів учням належить освоїти у стінах духовних шкіл, але лише по одному предмету доведеться кожному здати головний іспит у своєму житті. Наукою, за якою доведеться складати цей головний іспит, буде наука жертвувати собою»[6]

1946 р. став роком повернення до традиційної структури духовної освіти. Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 травня 1946 р. було дозволено відкриття духовних академій в Москві, Ленінграді та Києві, а постановою від 9 липня 1946 р. відкривалась можливість реформування Богословсько-пастирських курсів у духовні семінарії, що знаходились у Москві, Ленінграді, Києві, Саратові, Львові, Одесі, Мінську, Луцьку, Ставрополі[7]. Згідно з цим рішенням Московський православний богословський інститут був перетворений в Московську духовну академію з чотирирічним курсом навчання. III і IV курси Інституту стали I і II курсами Академії, а підготовчі курси і два перших курсу Інституту — Семінарією з чотирирічною програмою навчання. В адміністративному відношенні Академія і Семінарія були об'єднані — вперше за всю історію Академії — і це об'єднання стало характерною особливістю всієї подальшої епохи.

У січні 1947 р. була організована Атестаційна комісія під головуванням митрополита Крутицького і Коломенського Миколая (Ярушевича), яка затвердила вчені звання професорів за магістрами богослов'я, а доцентів за кандидатами богословських чи словесних наук. У результаті ядро професорсько-викладацької корпорації склали шість професорів: ректор протоієрей Миколай Чепурин, С. В. Савінський, протоієреї Тихон Попов, Веніамін Платонов і Димитрій Боголюбов, і сім доцентів: В. С. Вертоградов, священик Олександр Ветелев, М. П. Доктусов, архімандрит Веніамін (Мілов), Н. В. Мурах, А. В. Ведерников і О. І. Георгієвський.

За часи ректорства о. Миколая було введено інститут класних наставників, а сам він приділяв особливу увагу духовному вихованню[8]. Принцип оптимального поєднання духовного виховання і богословської освіти досі залишається основоположним для Московської духовної академії. 

Через раптову смерть протоієрея Миколая Чепуріна 7 лютого 1947 р. обов'язки ректора протягом дев'яти місяців виконував інспектор Академії професор С. В. Савінський.

У зв'язку з гострою нестачею викладацьких кадрів Святіший Патріарх Алексій І у 1947 р. через Раду у справах Руської Православної Церкви клопотав перед Урядом про запрошення з-за кордону ряду російських видатних професорів-богословів, з них зумів прибути каноніст С. В. , він викладав ще в дореволюційній Академії — однак, недовго[9]. Наразі спадщина С. В. Троїцького готується до публікації силами окремих викладачів Московської духовної академії.

28 жовтня 1947 р. на посаду ректора був призначений єпископ Гермоген (Кожин), за ним було залишено управління Казанською єпархією. Одночасно з цим призначенням владика Гермоген зайняв також посаду заступника голови Навчального комітету. Новий ректор прийняв сан священика ще до революції. Протоієрей Василь Кожин був пострижений у чернецтво з ім'ям Гермоген і висвячений 18 лютого 1946 р. в єпископа Казанського. 14 листопада 1947 він став до виконання обов'язків ректора Московської духовної академії та семінарії аж до 15 серпня 1949 р.

З 8 по 19 липня 1948 р. у Москві проходила Нарада Глав і представників Помісних Православних Церков з нагоди святкування 500-річчя автокефалії Руської Церкви. 

У жовтні 1948 р. нарешті відбулася особливо радісна подія — Московська духовна академія і семінарія повернулася в Троїце-Сергієву Лавру. В день Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1948 р. офіційною Урядовою комісією були прийняті відновлювальні роботи переданих Академії ще 10 грудня 1947 р. будівель, в ряд яких увійшли: ректорський корпус — традиційно іменується «чертоги (покої)», митрополичий корпус, надбрамний храм святого Іоанна Предтечі і кілька приміщень у східній стіні, що біля Святих воріт. Святіший Патріарх благословив Московську духовну академію іконою Покрови Пресвятої Богородиці, яка була урочисто перенесена з Троїцького собору Лаври в будівлю Академії.[ 

Новий навчальний рік розпочався на історичній території 15 жовтня. Аудиторії та гуртожитки студентів були розміщені у відремонтованій будівлі Царських покоїв. Там же, в актовому залі, до відродження Покровського академічного храму, відбувалися вечірні богослужіння, а на Літургію викладачі та студенти ходили в лаврські храми.

З 1949 по 1950 р ректором був обраний настоятель московського храму Святителя Миколая в Ковалях протоієрей Олександр Смірнов, який викладав в Академії Новий Заповіт. При ньому відомий московський протоієрей Всеволод Шпіллер[ почав виконувати обов'язки інспектора Академії. Надалі о. Всеволод протягом багатьох років був настоятелем Свято-Кузнецького храму в Москві, при якому згодом був організований сучасний Свято-Тихонівський університет.

У серпні 1951 р. на посаду ректора було призначено протоієрея Костянтина Ружицького, з приходом якого почався новий плідний період. Отець Костянтин в свій часу закінчив Московську духовну академію і в 1916 р. отримав ступінь кандидата богослов'я за роботу «Вчення святих отців і церковних письменників про матерію». Після закінчення академії служив на Україні: у Слов'янську, а потім у Києві настоятелем Володимирського собору. 

За часи отця Костянтина у професорсько-викладацькій корпорації відбулася зміна поколінь, кращі випускники післявоєнних років поступово переймали естафету у маститих професорів, багато з яких були випускниками ще дореволюційної школи.

В 1951 р. за ініціативою ієромонаха Сергія (Голубцова) — сина професора дореволюційної Академії з кафедри Церковної археології та літургіки Олександра Петровича Голубцова — був утворений Церковно-археологічний кабінет, який остаточно сформувався при протоієреєві Алексії Остапові, професора церковної археології, батько якого — Данило Андрійович — був найближчим помічником Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія I.

Наприкінці 1954 р. з території Академії було виселено Загорський міський Палац, кінозал якого був влаштований в колишньому Покровському храмі. Історичне приміщення храму в дуже занедбаному стані було відреставровано за кілька місяців. 21 травня 1955 р. Святіший Патріарх Московський і всіє Русі Алексій I звершив урочисте освячення храму, яке стало світлою і пам'ятною подією для духовних шкіл[10]. Роботи по відтворенню та оздобленню храму тривали і протягом наступних років.

У середині жовтня 1955 р. Академії були передані Бакалаврський і дві третини Інспекторського корпусу (згодом Перший готель Лаври), а 1956 р. — Бібліотечний корпус, в якому до цього знаходився Заочний педагогічний інститут. Таким чином до 1957 р. Академії були повернуті всі історичні будівлі, конфісковані радянською владою.

Однак ці окремі добрі «кроки» не означали скасування жорсткого тоталітарного контролю та пресингу. Зокрема, радянською владою було заборонено видавати навчальні посібники і викладати загальноосвітні дисципліни, які безпосередньо впливають на формування світогляду, — психологію, логіку, історію філософії та літератури. В ті часи викладання класичних мов у Семінарії було зведено до майже марного мінімуму[11].

В якості здорової противаги, а також і з метою підготовки кадрів для здійснення міжнародної діяльності при Академії в 1963 р. була відкрита аспірантура.

Антирелігійна кампанія, розв'язана Хрущовим, не досягла очікуваних результатів. 14 жовтня 1964 Хрущов був відсторонений від влади. Цього ж дня на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в Московській духовній академії пройшли урочистості, присвячені 150-річному ювілею її перебування в Троїце-Сергієвій лаврі. До цього ювілею був підготовлений ряд пам'ятних публікацій, які були видані в машинописних збірках. У Малому актовому залі Академії відбулося урочисте засідання під керівництвом Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія (Симанського) за участю представників помісних православних Церков. Святкування цього ювілею співпало з іншою знаменною датою — 20-річчям відродження духовних шкіл.

Протоиерей Константин Ружицкий скоропостижно скончался 18 ноября 1964 г.

Єпископ Філарет (Денисенко), який ухилився з часом у Розкол (1992 р.), пробув ректором Академії трохи більше року. На посаді ректора його змінив єпископ Філарет (Вахромєєв), колишній інспектор Московської духовної академії, висвячений незадовго перед цим у єпископа Тихвинського. Новий ректор читав в Академії курс лекцій зі Святого Письма Нового Завіту, поєднуючи викладання з активною адміністративною та представницькою діяльністю, він часто приймав іноземні делегації та здійснював ділові та паломницькі поїздки за кордон.

У 1969 р. при Академії був утворений регентський клас, перетворений в 1985 р. в Регентську школу. У ті часи це була єдино можлива форма жіночої релігійної освіти[12].

17 квітня 1970 р. помер Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій I. З його смертю завершилася ціла епоха, історична хроніка яка була складена одним з найближчих помічників Святішого Патріарха завідувачем Церковно-археологічним кабінетом Академії протоієреєм Олексієм Остаповим. 

Наступний патріарх Пимен (Ізвєков) — раніше митрополит Крутицький і Коломенський — був обраний на Помісному Соборі, який відбувся тільки в травні-червні 1971 р. Ректор Академії єпископ Філарет, якому була доручена організація Собору в Лаврі, виступив також на Соборі з доповіддю про стан Московської духовної академії і семінарії.

У першій половині 1970-х рр., як і раніше, був жорстко обмежений прийом в духовні академії і семінарії. За 1972-1974 рр. духовні школи змогли направити на парафіяльне служіння лише 219 священнослужителів, в середньому по 4 людини на єпархію. Тому величезне значення набув відновлений у 1964 р. Заочний сектор при Академії, через який пройшла чи не основна частина духовенства.

У 1970-1980-х рр. поступово йшли з життя останні професори дореволюційної школи: у 1976 р. помер професор протоієрей Олександр Ветельов, в 1984 р. — професор протоієрей Михайло Сперанський. В малому числі залишалися вже і випускники перших повоєнних років. Значну частину нового складу викладачів представляли ті, хто навчався в Академії за часів, так званих, хрущовських гонінь. Деякі з них до цього часу продовжують працювати в Московській академії, зокрема, заслужені професори Костянтин Юхимович Скурат, Олексій Ілліч Осипов і Борис Олександрович Нелюбов.[

18 квітня 1973 р. єпископом Дмитровським і ректором академії був призначений єпископ Чернігівський і Ніжинський Володимир (Сабодан). Це був талановитий керівник, чудовий проповідник, вчений-богослов. 

У 1982 р. ректором Академії став колишній інспектор архімандрит Олександр (Тимофєєв), зведений в сан єпископа Дмитровського. Кількість учнів у Московській семінарії до кінця 1980-х рр. становила вже близько чотирьохсот осіб. Значною подією в історії Академії стала проведена в грудні 1985 р. конференція, присвячена 300-річному ювілею її буття, матеріали котрої були опубліковані в ювілейному випуску «Богословських праць».

Великим лихом для Московської духовної академії і семінарії стала пожежа в ніч з 27 на 28 вересня 1986 р. У вогні загинуло п'ятеро студентів семінарії, згорів студентський гуртожиток з прилеглим до нього актовим залом, був пошкоджений і Покровський академічний храм. Ця подія спонукала багатьох людей, які співчутливо ставляться до Церкви, жертвувати на відновлення зруйнованих і пошкоджених приміщень. Зі свого боку, і державна влада надала допомогу у відновлювальних роботах, закінчених, в основному, до святкування 1000-річчя Хрещення Русі. Московській духовній академії було передано будівлю колишньої монастирської лікарні, богадільні з храмом преподобного Іоанна Ліствичника, в якому за радянських часів знаходилась Загорська міська лікарня. У цій будівлі після завершення відновлювальних робіт були розміщені семінарські аудиторії та студентські гуртожитки.[.

У 1993 р. значними зусиллями було здійснено видання академічного журналу «Богословський вісник» - цього разу видання пройшло з успіхом. Перший випуск журналу був виданий завдяки особливим старанням викладача Московської духовної семінарії О. В. Шведова († 8 червня 2002 року), який, будучи старостою храму Преображення Господнього (Тушино, Москва),знайшов на видання необхідні кошти.

З 1992 по 1995 р. Московську духовну академію і семінарію очолював єпископ Дмитровський Філарет (Карагодін). Роки ректорства владики Філарета збіглися з початком серйозних суспільно[ -політичних перетворень в Росії. Всі обмеження, за допомогою яких радянська влада намагалася загальмувати розвиток духовних шкіл та богословської науки, були повністю зняті, однак не забарилися з'явитися нові труднощі, пов'язані, головним чином, зі складним економічним становищем в країні і з обмеженим фінансуванням духовної освіти. Не дивлячись на ті чи інші складнощі, у 1991 р. був завершений ремонт храму преподобного Іоанна Ліствичника, і після малого освячення в ньому почалися регулярні богослужіння. У 1994 р. велике освячення храму звершив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II.

18 липня 1995 р. на посаду ректора Московської духовної академії і семінарії був призначений єпископ Верейський Євгеній (Решетніков), випускник Московської духовної академії, який обіймав до цього посаду інспектора Московської духовної семінарії, а потім ректора Ставропольської духовної семінарії (з 1991 р.), також він був виконуючим обов'язки голови Навчального комітету Руської Православної Церкви (з 1994). З благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II в цілях активізації процесу реформування системи духовної освіти Руської Православної Церкви посаду ректора було поєднано з посадою голови Навчального комітету при Священному Синоді, в якій владика був остаточно затверджений 18 липня 1998 р.

За владики Євгенія життя Московської духовної академії та семінарії значно пожвавилося. Владика ректор надав творчу свободу для починань ряду ініціативних викладачів як у галузі викладання, так і в реалізації низки видавничих та духовно-просвітницьких проектів. У Академії з’явилось своє невелике видавництво, яким протягом декількох років керував один з ченців владики ієромонах Євфимій (Моїсеєв). Був створений ряд кабінетів: Грецький, Педагогічний, Біблійний, які спочатку взяли на себе частину роботи по покращенню інформаційного забезпечення та якості викладання у відповідних областях. Зокрема, завдяки зусиллям групи викладачів під керівництвом відомого філолога-класика професора Юрія Анатолійовича Шичаліна на базі Грецького кабінету була здійснена мовна реформа, завдяки якій в Семінарії, а потім і в Академії вдалося відновити викладання класичних мов, хоч і не в повному обсязі. Також повноцінне відродження журналу «Богословський вісник» припало на період, починаючи з 2003 р. по теперішній час, коли було видано кілька тисяч сторінок зі статтями, перекладами та публікаціями. Якщо в попередню епоху закордонне відрядження студента було особливим винятком, то в період з 2000 р. мовні курси і навчання за кордоном стали реальною можливістю для талановитих студентів. Архієпископ Євгеній, коментуючи дану ситуацію, неодноразово підкреслював, що «ми не повинні позбавляти студентів можливості вивчити іноземні мови, якої ми були позбавлені самі».

Проте найскладнішою задачею, яку довелося вирішувати владиці Євгенію як голові Учбового комітету, стало реформування системи духовної освіти та приведення її у відповідність з державними освітніми стандартами.

Архієрейський Собор 1994 р. постановив підготувати до 2000 р. програму переходу до системи духовної освіти, в рамках якої семінарії повинні стати вищими школами, які готували священнослужителів, академії — перетворені в наукові центри, які надають богословську спеціалізацію. На підставі соборного визначення була створена робоча група з детальної розробки концепції нової системи богословської освіти. Були вироблені пропозиції щодо реформування системи духовної освіти, які з уточненнями були затверджені Синодом 27 грудня 1996 р. Розроблена програма реформи духовних шкіл містила перехід до п'ятирічного курсу освіти в семінарії.

Починаючи з 2003/2004 навчального року, в Академії навчальні плани стали розроблятися з урахуванням майбутньої спеціалізації. У зв'язку з цим, в Академії були створені чотири напрямки викладання: біблійне, богословське, церковно-історичне церковно-практичне. Суттєво активізувалася діяльність кафедр.

На Помісному Соборі 27 січня 2009 р. Святішим Патріархом Московським і всієї Русі був обраний митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило. Новий предстоятель Руської Православної Церкви поставив перед Навчальним комітетом завдання входження системи духовної освіти до світської системи вищої освіти. Сенс цієї трансформації полягає в інтеграції духовної освіти на вітчизняні та європейські освітні простори, визнання дипломів духовних шкіл з боку зарубіжних вузів, мереж і агентств і вітчизняних відомств. Результатом нової реформи духовної освіти має стати значне підвищення рівня підготовки духовенства, формування системи підготовки кваліфікованих викладачів і науково-дослідних кадрів.

Однак Його Святість вимагав від Академії змін не за формою, а по суті. У зв'язку з цим освітня реформа стала здійснюватися поступово, з урахуванням реальних можливостей викладацького складу і водночас загальних ключових завдань, що стоять перед ревнителями духовної освіти.

14 жовтня 2010 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, Московська духовна академія урочисто відсвяткувала 325-річний ювілей з дня свого заснування. До цього ювілею старанно готувалися: зокрема, силами викладачів і запрошених фахівців була написана і видана сама фундаментальна історія Академії «Московської духовної академії 325 років: ювілейний збірник статей». Редакція «Богословського вісника» підготувала пам'ятний номер журналу, який за обсягом нового матеріалу можна порівняти зі збіркою 1914 р. «Академія при Троїці». А в самий день свята в Академії пройшла ювілейна конференція, здійснена спільними зусиллями Академії та Московського університету.

У цей знаменний день після звершення Літургії у Покровському храмі Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил у своєму архіпастирському слові підкреслив особливий Божественний Покров над Академією: «А як ще можна пояснити цю 325-річну історію Московської духовної академії, яка починалася в славі, і в силі — в центрі Москви, під заступництвом царів, із залученням видатних вчених, яка була головним навчальним закладом країни, а потім пройшла тернистим шляхом сповідання і навіть була закрита? Хтось, напевно, дуже сподівався, що ніколи більше в Троїце-Сергієвій Лаврі не спалахне цей вогонь богословського ведення. Але Покров Пречистої Цариці Небесної у відповідь на кров мучеників, на молитву сповідників, на праці наших ієрархів, богословів, кліриків і віруючого народу був простягнений над цією духовною школою, і сьогодні ми в радості святкуємо її 325-річчя». На згадку про торжество Святіший Патріарх подарував для Покровського храму дорогоцінне Євангеліє, прикрашене Богородичними квітами.

На урочистому акті у Великій актовій залі ректор Академії архієпископ Верейський Євгенійоголосив постанову Вченої ради Московської духовної академії від 11 жовтня 2010 року про присудження Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу вченого ступеня доктора богослов'я honoris causa «за багатосторонню наукову діяльність і вагомий внесок у розвиток богословської науки» та вручив Його Святості диплом доктора богослов'я.

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил завершив своє звернення до учасників урочистостей такими словами, якими він підкреслив значимість особистого подвигу в процесі реформування духовної освіти: «Нічого не станеться після того, як ми введемо ступінь бакалавра, магістра, доктора, якщо не буде внутрішньої роботи. Глибоко переконаний в тому, що навчальний комітет повинен розробити дуже ясну систему контролю за цим процесом. Звичайно, кожна людина — співавтор нового явища в житті нашої духовної школи. Але якщо у людини не вистачить часу, сил, досвіду, бажання, тоді система повинна допомагати і напоумляти тих, хто не здатний на подвиг у сфері духовної освіти. Наука і освіта завжди були справою подвижників. Хороший вчитель в школі-це подвижник. Богословська освіта-це сфера в тому числі і духовного подвигу. І дай Бог сил подвиг цей здійснювати на славу Божу і в ім'я народу, який вам довірений».

Хроніка патріарших відвідувань Академії продовжилася. 18 липня 2011 р. після закінчення Божественної літургії і молебню преподобному Сергію Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил освятив місце будівництва нового гуртожитку Московської духовної академії - із західного боку від стін Лаври. По закінченні чину освячення він зазначив: «Матеріальні умови життя пов'язані з естетикою, а естетика формує красу людської особистості... Думаю, ці стіни здатні багато чого зробити для того, щоб допомогти сформувати цілісну, сильну, духовно міцну, естетично піднесену особистість нашого священика».

А після всенічного бдіння на честь Святої Троїці 7 червня 2014 р. Святіший Патріарх разом з представниками опікунської ради Троїце-Сергієвої Лаври і Московської духовної академії, під керівництвом компанії ЗАТ «Балтстрой», яка є основним підрядником з усіх реставраційних робіт, а також архієпископом Сергієво-Посадським Феогностом і архієпископом Верейським Євгенієм здійснив обхід території Лаври та Академії. Зокрема, йому було показано будівлю нового студентського гуртожитку, яке було побудовано в прискореному темпі після довгих узгоджень і сутичок — напередодні вже зовсім близького ювілею: 700-річчя з дня народження преподобного Сергія Радонезького і до 200-річчя перебування Академії в Лаврі.

До даного ювілею в Московській духовній академії велися й інші значні будівельні та реставраційні роботи. По суті, Академія вступила в історичну епоху, яку можна порівняти з епохою підготовки до тисячоліття Хрещення Русі. Був відновлений історичний вигляд фасадів будівель Академії, а також було повністю реконструйовано і наново оснащено Велику актову залу, яка виявилася вкрай необхідною для проведення актових заходів, і ряд експозиційних залів Церковно-археологічного кабінету — з тим, щоб на гідному рівні прийняти численних гостей. Багато навчальних, адміністративних та службових приміщень Академії були наново відремонтовані. Продовжилася багаторівнева реконструкція Академічної бібліотеки - найважливішою складовою навчального та науково-богословського процесу.

Не можна не відзначити данини пам'яті, віддану Академією дореволюційним професорам і викладачам — до ювілейних урочистостей були проведені археологічні дослідження некрополя Московської духовної академії Інститутом археології Російської академії наук під егідою Міністерства культури Російської Федерації. Вже сьогодні знайдені місця поховань ректорів Академії протоієреїв Олександра Васильовича Горського (1812-1875) і Сергія Костянтиновича Смірнова (1818-1879) і «патріарха» історії Руської Церкви Євгена Євстигнійовича Голубинського (1834-1912), а також встановлено ряд інших осіб – в основному студентів Академії, що померли в кінці ХІХ ст., – похованих в академічному некрополі.

Усі роботи з відновлення історичного вигляду Сергієвого Посаду, Троїце-Сергієвої Лаври і Московської духовної академії значно пожвавилися на завершальному етапі – напередодні пам'яті прп. Сергія Радонезького 18 липня. Спільними зусиллями держави і Церкви була підготовлена особлива Ювілейна програма, яка реалізовувалася протягом трьох днів - з 16 по 18 липня 2014 р. до Сергієвого Посаду та до його околиць з'їхалося величезне число паломників з усієї Росії, а також з ближнього і далекого зарубіжжя. Сотні волонтерів допомагали стежити за порядком у дусі крайньої доброзичливості та відкритості. Всі учні та багато викладачів академії також були задіяні на самих різних послухах.

16 липня о 12.00 з Покровського монастиря (м. Хотьково) після молебню в Нікольському соборі розпочалася хресна хода, яку очолив Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил. Загальна довжина хресной ходи склала 17 кілометрів: протягом п'яти годин 60 архієреїв Руської Православної Церкви, понад 400 священнослужителів, чернецтво, викладачі та співробітники Московської духовної академії, делегації від єпархій Руської Православної Церкви, десятки тисяч паломників під променями жаркого літнього сонця йшли на Благовіщенське поле.

17 липня відбувалося всенічне бдіння на Соборній площі Лаври перед престолом, встановленому на помості з ківорієм біля воріт Успенського собору, коли вся територія Лаври, по суті, перетворилася в храм під відкритим небом. Кульмінація урочистостей припала на 18 липня. Святіший Патріарх очолив святкову Літургію на Соборній площі обителі. Серед служителів крім постійних членів Священного Синоду були також архієреї-представники п'ятнадцяти Помісних Автокефальних Церков.

Атмосфера свята в серці Росії — Сергієвому Посаді надала нові сили для поступального руху вперед як Лаври, так і Академії, яка знаходиться в ній у вирішенні ключових завдань духовного життя і освіти. Таким чином, 200-річний ювілей Академії перебування в Лаврі, за молитвами преподобного Сергія — виявився переломним: у прагненні до відновлення минулого стали з'являтися нові сили для того, щоб слова Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила про необхідність подвигів і подвижників науки знаходили всеобільшого втілення в ряді нових проектів і повсякденного творчого життя викладачів і студентів.

Після 200-річного ювілею перебування академії в Лаврі в її житті настало деяке затишшя, необхідне для вирішення глибоких внутрішніх завдань. Академічній корпорації довелося готуватися до державної акредитації, що відкривала для Академії принципово нові перспективи. 8 грудня 2016 року керівник Федеральної служби з нагляду в сфері освіти і науки С. С. Кравцов підписав наказ № 2072 про державну акредитацію освітньої діяльності Релігійної організації — духовної освітньої організації вищої освіти «Московська духовна академія Руської Православної Церкви». Цей наказ був підписаний згідно зі статтею 92 Федерального закону від 29.12.2012 №273-ФЗ «Про освіту в Російській Федерації», Положенням про державну акредитацію освітньої діяльності, затвердженим постановою Уряду Російської Федерації від 18.11.2013 №1039, та на підставі висновку за результатами акредитаційної експертизи, проведеної згідно до розпорядження Федеральної служби з нагляду в сфері освіти і науки від 14.11.2016 №288.

16 грудня 2016 р. в Великому актовому залі Московської духовної академії відбулося урочисте вручення свідоцтва про державну акредитацію Академії. У своєму вітальному слові архієпископ Євгеній зазначив, що «при підготовці Академії до акредитації ми не сподівалися ні на які поблажки. Перед тим як подавати документи на акредитацію, у нас була внутрішня перевірка... Ми висловлюємо вдячність Вам, Сергій Сергійович». У відповідному слові Сергій Сергійович Кравцов підкреслив, що «сьогодні Академія пройшла дуже серйозну перевірку, яку підтвердили експерти. Академія показала високий рівень теологічної освіти, і, відповідно, була отримана державна акредитація... Хочу сказати, що я уважно стежив за процесом перевірки Академії. Ми з владикою постійно обговорювали всі етапи перевірки... Ми ще не до кінця усвідомлюємо, що сьогодні дійсно історична подія — визнання державою високої якості освіти, яке дається в академії».

III

Новітня історія академії

Однак на цьому процес акредитації не закінчився. По суті, акредитацію отримав бакалавріат Московської духовної академії, а магістратурі належить пройти цей шлях в найближчому майбутньому. 13 червня 2018 року керівник Федеральної служби з нагляду в сфері освіти і науки С. С. Кравцов підписав наказ № 802 «Про переоформлення свідоцтва про державну акредитацію Релігійної організації — духовної освітньої організації вищої освіти «Московська духовна академія Руської Православної Церкви»». А 1 липня 2018 року у Великому актовому залі Московської духовної академії відбулося урочисте вручення документів про проходження державної акредитації магістратурою МДА. Сергій Сергійович особисто вручив свідоцтво про акредитацію програми магістратури за напрямом 48.04.01 «Теологія» виконувачу обов'язків ректора Московської духовної академії митрополиту Таллінському і всієї Естонії Євгенію (Решетнікову).

Літо 2018 р. виявилося переломним для Академії. Її ректор владика Євгеній керував Академією максимально великий термін – 23 роки (1995-2018 рр.). Але Господь визначив йому подальше служіння Церкві на дуже відповідальному призначенні - в ролі митрополита Таллінського. 29 травня 2018 р. на позачерговому Соборі Естонської Православної Церкви Московського Патріархату архієпископ Євгеній був обраний її Предстоятелем. 3 червня 2018 р. за Літургією у Храмі Христа Спасителя в Москві Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом владика Євгеній був  зведений в сан митрополита і удостоєний права носіння другої панагії в межах Естонської Православної Церкви. Деякий час йому довелося поєднувати управління Таллінською митрополією і ректорство в Московській духовній академії.

Новим ректором академії був обраний архієпископ Амвросій (Єрмаков). Рішенням Священного Синоду від 14 липня 2018 р. (журнал № 48) владика Амвросій був призначений ректором Московських духовних шкіл, зі звільненням з посади ректора Санкт-Петербурзьких духовних шкіл. Йому визначено бути архієпископом Верейським, вікарієм Святішого Патріарха Московського і всієї Русі. Будучи випускником Московської духовної академії (1999 р.), владика Амвросій повернувся в рідну alma mater для несення подальших просвітницьких праць на славу Церкви. 

За короткий період ректорства владики Амвросія Академія ніби знайшла друге дихання. На зустрічі з викладачами і адміністрацією Академії на початку нового великого шляху Владика сказав, що кожен ректор намагається зберігати спадкоємство, але неминуче користується «новим почерком». У житті Академії змінилося багато чого. Посилилася навчальна дисципліна. Відбулася заміна низки осіб в адміністрації. Проректором з навчальної роботи був призначений священик Павел Лізгунов. Завідувачем кафедри богослов'я став протоієрей Павел Вєліканов. Проректором з ліцензування та акредитації була призначена Наталія Валер'янівна Леонтьєва, ревно сприяюча отриманню Академією акредитації на всіх етапах.

Стала активніше відроджуватися Академічна бібліотека, яка буде повністю введена в обіг до літа 2019 року. Цей довгоочікуваний момент наближається, і значить, викладачі та студенти будуть ще більше і натхненніше читати і занурюватися в світ науки.

Вже в даний час викладачі стали активніше брати участь не тільки у викладанні, а й у науково-богословському житті Академії. 

Академічний журнал «Богословський вісник» з 2019 р. придбав регулярну періодичність і повністю змінив як дизайн, так і частково свою внутрішню структуру. Кожна кафедра стала прагнути випускати свій журнал, а деякі кафедри, наприклад кафедра Філології, виявила намір видавати два журнали-відповідно до спеціалізації своїх випускаючих профілів.

Крім журналів нове видавництво Академії задумало здійснити цілий ряд науково-богословських і духовно-просвітницьких проектів, творчо розвиваючи і створюючи проекти, важливі не тільки для академічної науки, але і для широких завдань духовної освіти і місії.

У професорсько-викладацькій корпорації став пробуджуватися більший інтерес до наукової творчості, взаємоповаги спільних проектів і самих різних зусиль.

У жовтні 2018 р. відбулася перевірка Академії Навчальним комітетом, яка виявила як сильні, так і слабкі сторони її життєдіяльності. Поки що в рейтингу духовних навчальних закладів Академія займає третє місце після Санкт-Петербурзької духовної академії і Стрітенської духовної семінарії. Владика ректор підкреслив, що ми не прагнемо до зовнішньої першості, але до того, щоб максимально якісно прийти до серйозних показників, які дозволять Академії повноцінно і самовіддано послужити Церкві.

В Академії з'явився свій фірмовий стиль оформлення видань та документації. Академічна прес-служба стала спонукати викладачів не приховувати свої «подвиги» на науковому фронті. Академічний сайт став поступово перетворюватися на живий літопис Академії. 

На Стрітення 15 лютого 2019 р. відбулася заміна старого академічного сайту на новий. Новий сайт – дуже незвичайний. На майже білому тлі панорама академічних подій, великих і малих, але завжди пройнятих внутрішнім задумом і змістом. Стрітення - свято зустрічі, духовної радості. Це, по суті, духовний день молоді. Увечері цього дня в Академії пройшов незвичайний для неї захід - Стрітенський бал. Все вперше. Але радість новизни, оновлення, творчості, руху вперед спонукає зовсім не до бездіяльного проведення часу, а до серйозних праць. 

Напевно, багато ще попереду. Це і спільні паломницькі поїздки, і місіонерські подорожі, і занурення в світ науки, і захист серйозних дисертацій, і написання творчих доповідей. Для людини, яка не любить науково-місіонерську діяльність, життя в Академії може здатися нудним та одноманітним. Але для поціновувача книжкового слова, іноземних мов і руської словесності Академія – це унікальне і неповторне місце на землі.

Московська духовна академія знаходиться в стінах Лаври, братні відносини з якою дозволяють говорити про справжнє зразкове духовне братерство та єдність. За молитвами засновника обителі і покровителя духовної освіти прп. Сергія Радонезького, Московська духовна академія буде нести і далі крізь століття світло віри в твердій відданості традиціям Руської Православної Церкви. В епоху викликів і конфронтацій глибока богословська освіта виявляється не розкішшю, - як не розуміють деякі, - а ключовою необхідністю. Подібно святоотецьким часам, наша епоха дає прекрасні приводи для слідування за Христом Спасителем, Хто за Власним визнанням є Шлях і Істина і Життя[1].

Від 1685 р. до 2019 р. пройшло 334 роки. Це великий період, рівний третині тисячоліття. У Бога тисяча років як один день, і один день як тисяча років[2]. Третина тисячоліття – це і багато, і мало. По мірі ревнощів викладачів і студентів Московську духовну академію чекає ще багато чудових звершень. Історія триває…


[1]Основатель университетской газеты «Московские ведомости». 

[2]Законодательный акт, главный юридический документ, определявший правовой статус Церкви в России в Синодальный период вплоть до 1917 г.

[3]Веселый— радующий взгляд изобилием, процветанием (Словарь русского языка XI–XVIIвв. Вып. 2 (В — Волога). М., 1975. С. 112). 

Веселый— приятный для взора; яркий, светлый, не мрачный (Словарь русского языка. Т. 1 (А — Й). М., 1985. С. 155).

[4]Духовный регламент. М., 1776. Л. 54 об.

[5]Никольский А. В.,прот.Лица «Духовного чина» Московской епархии в их служении Церкви и Отечеству в 1812 году. М., 1912. С. 111.

[6]Сушков Н.В. Записки о жизни и времени святителя Филарета, митрополита Московского. М., 1868. С. 207–208. Далее — Сушков 1868.

[7]Голубинский Е. Е.Преподобный Сергий Радонежский и созданная им Троицкая Лавра. М., 1909. С. 284.

[8]Виноградов В. П., протопр.Платон [Левшин] и Филарет [Дроздов], митрополиты Московские. (Сравнительная характеристика их нравственного облика). СПб., 1913. С. 3.

[9]Еф. 4, 3.

[10]Смирнов 1879.С. 12–13.

[11]Смирнов 1879. С. 89. — В этой связи интересно отметить, что в соответствии с новой реформой богословского образования с конца 1990-х гг. в Московской духовной семинарии и академии снова стало уделяться больше внимания изучению древних языков, чем это было во второй половине XXв.

[12]Там же. С. 51–52.

[13]Там же. С. 115.

[14]Подробнее о митрополите Сергии (Ляпидевском) см., например:Корсунский. И. Н.Высокопреосвященный Сергий [Ляпидевский], митрополит Московский и Коломенский // БВ 1898. С. 242–259.

[15]Смирнов С. К., прот.Воспоминания о покойном ректоре Московской духовной академии протоиерее А. В. Горском. М., 1876. С. 12.

[16]Смирнов 1879. С. 277.

[17]Воронец Е. Н. К воспоминаниям о скончавшемся в Бозе протоиерее А. В. Горском. Харьков, 1877. С. 10.

[18]Там же. С. 14.

[19]Горский А. В., Невоструев К. И.Описание рукописей Московской синодальной библиотеки. M., 1855–1869. Т. 1–5; 1917. Т. 6.

[20]У Троицы в Академии. С. 174.

[21]Киселев А., диак. История Московской духовной академии (1870–1900). Машинопись. Загорск, 1973–1974. С. 31–44. Далее — Киселев 1974.

[22]Киселев 1974.С. 69–74.

[23]Голубцов С., диак. История Московской духовной академии (1900–1919). Загорск, 1976–1977. Т. 1. Ч. 1–2. С. 91–108.

[24]Журналы и протоколы заседаний Предсоборного присутствия. Т. 4. Журналы заседаний V отдела. СПб., 1907. С. 45.

[25]Киселев 1974. 74.С. 14–15.

[26]Антоний (Храповицкий), митр. Полное собрание сочинений. СПб., 1911. Т. 1. С. 255–259.

[27]Соколов В. А.Пять с половиной лет в должности редактора // БВ 1915. № 10–12. С. 240.

[28]Горский-Платонов П. И. Голос старого профессора по делу профессора А. П. Лебедева с покойным о. протоиереем А. М. Иванцовым-Платоновым с приложением статьи «Из наблюдений старого профессора». М., 1900. С. 173.

[29]Первым ректором в архиерейском сане был епископ Христофор (Смирнов), управлявший Академией в 1886–1890 гг. и рукоположенный в сан епископа в 1889 г.

[30]См.: Корсунский И. Н. Ректор Московской духовной академии преосвященный Арсений [Стадницкий], епископ Волоколамский. Наречение и хиротония его во епископа и прибытие в Сергиеву Лавру и академию. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1899.

[31]Постников С. Н.Антология семинарской жизни. Воспоминания об академии (1910–1915). Машинопись. С. 13.

[32]Феодор (Поздеевский), еп. К академическому новолетию // БВ 1915. № 10. С. 7.

[33]Вафинский Н. К вопросу о нуждах духовно-академического образования. СПб., 1897. С. 3. — Н. Вафинский — псевдоним Н. Н. Глубоковского, см.: Масанов И. Ф. Словарь псевдонимов русских писателей. М., 1956. Т. 1. С. 230.

[34]Голубцов С., диак. История Московской духовной академии (1900–1919). Т. 1. Ч. 1–2. Загорск, 1976–1977. С. 2;Смирнов 1879. С. 45–46.

[35]У Троицы в Академии. 1814–1914. Юбилейный сборник исторических материалов / Издание бывших воспитанников Московской духовной академии. М., 1914.

[36]Памяти почивших наставников. Сергиев Посад, 1914; Сборник статей, принадлежащих бывшим и настоящим членам академической корпорации. Сергиев Посад, 1915. Т. 1–2.

[37]Отчет о состоянии Московской духовной академии в 1916/1917 учебном году // БВ 1917. Т. 2. № 1–12. С. 8.

[38]Там же. С. 9.

[39]Публикацию статьи см.: БВ 1917. № 10–12. С. 356–384.

[40]Голубцов С., протодиак. Академия в революционный период (1917–1927) // БВ 2010. № 11–12. Юбилейный выпуск. С. 494.

[41]Там же. С. 507.

[42]Выпускник Академии, был в ней помощником инспектора.

[43]Выпускник Академии 1911 г., был помощником инспектора.

[44]Выпускник Академии 1904 г., был назначен доцентом, но лекции не читал.

[45]Выпускник Академии 1911 г., в 1911–1918 гг. являлся помощником библиотекаря Академии.

[46]Выпускник Академии 1915 г., являлся регентом академического хора, в 1915–1917 гг. — помощник секретаря Правления и Совета Академии.  

[47]Выпускник Академии, экстраординарный профессор Академии по кафедре Догматического богословия. 

[48]Экстраординарный профессор Академии.

[49]Выпускник Академии, экстраординарный профессор, участник Поместного Собора 1917–1918 гг.

[50]Выпускник Академии, помощник секретаря Совета, профессор богословия сельскохозяйственного института в Петровско-Разумовском, участник Поместного Собора 1917–1918 гг.

[51]Выпускник Академии, экстраординарный профессор по кафедре Церковно-славянского и русского языка с палеографией.

[52]Принят в число преподавателей Академии после перемещения ее в Москву.

[53]Выпускник Академии, профессор по кафедре Патрологии, видный ученый-патролог, доктор богословия. Участник Предсоборного Совещания 1917 г. и Поместного Собора 1917–1918 гг. 


[1]Впоследствии митрополит Ленинградский и Новгородский († 1955).

[2]В дальнейшем — Успенскую трапезную церковь (часть помещений).

[3]БТ. Юбилейный сборник МДА. М., 1985. С. 149.

[4]Питирим (Нечаев), митр. Рассказы митрополита. М., 2004. С. 134. .

[5]БВ. № 13. 2013. Архивный номер № 1. 1945-1946. 382 с., фото-вклейка 16 с. В приложении к данному изданию были изданы наиболее важные архивные документы, включая протоколы журналов Совета и Отчет Академии.

[6]Питирим (Нечаев), архиепископ. В единении традиции и актуальности // Московская духовная академия. 300 лет (1685–1985) (Юбилейный сборник) М., 1986. С. 32.

[7]ГАРФ. Ф. 6991. Oп. 1. Д. 123. Л. 332.

[8]Ведерников А. В. Профессор протоиерей Н. В. Чепурин (1881–1947) // Журнал Московской Патриархии, 1947. № 3. С. 19.

[9]В 1949 г. в связи с обострением отношений между СССР и Югославией он вынужден был вновь покинуть Родину.

[10]О Покровском храме см. отдельную главу.

[11]См. статью иг. Дионисия (Шленова) «Тернистый путь классических языков в Московских духовных школах» // БВ 11-12.2012. С. 548-622.

[12]О Регентской школе см. отдельную главу.


[1]Ин. 14, 6.

[2]См. 2 Пет. 3, 8.